22 вересня Україна відзначає День партизанської слави

День партизанської слави особливий як для добровільних захисників Батьківщини, які внесли вагомий вклад в Перемогу у Великій Вітчизняній війні, так і для всього українського народу.

Масовість участі українського народу у війні з фашистськими загарбниками та сила опору в роки Великої Вітчизняної війни в Україні були одними з основних факторів безумовної і остаточної перемоги над окупантами. Одним із потужних центрів всенародної боротьби в тилу ворога була окупована, але не скорена Україна.

На захопленій українській землі ворог встановив жорсткий окупаційний режим, який супроводжувався масовим терором, насильством і пограбуванням мирного населення. За роки окупації майже 4,5 млн. населення України стали жертвами розбою, більше 2 млн. гітлерівці відправили на каторжні роботи до Німеччини.

Боротьба на тимчасово окупованих територіях України набрала форми партизанської війни, стала однією з активних форм участі найширших народних мас у розгромі ворога.

Партизанські загони та підпільні організації з самого початку їх діяльності й до завершення підпільно-партизанської боротьби формувались суворо на добровільних засадах.

Внаслідок того, що число партизанських загонів і груп зросло настільки, що партизанський рух в окупованих районах переріс у всенародний, виникла потреба у створенні спеціального органу для здійснення єдиного оперативного керівництва ними і для подання їм необхідної допомоги. З цією метою у 1942 році для безпосереднього керівництва партизанськими формуваннями та їх взаємодії з частинами Червоної Армії було створено Український штаб партизанського руху (УШПР). Начальником Українського штабу партизанського руху було затверджено заступника наркома внутрішніх справ Української РСР Тимофія Амвросійовича Строкача.

З перших днів окупації України ворог намагався придушити підпільно-партизанський рух. В умовах жорстокого окупаційного режиму на окупованій території України у 1941–1944 роках активно діяли 3992 підпільні партійні комітети, організації і групи, 558 підпільних комсомольських і молодіжних організацій і груп в яких брало участь понад 103 тисяч підпільників. Від рук фашистських катів загинуло біля 80 тисяч підпільників. Не повернулись до своїх родин, до мирної праці більше 100 тисяч партизанів.

Збройну боротьбу з ворогом і його посібниками вели 46 партизанських з’єднань і 1993 партизанські загони, бригади і розвідувально-диверсійні групи чисельністю понад 518 тисяч партизанів. Крім цього, в інших формах боротьби з ворогом брало участь майже мільйон 400 тисяч громадян України.

Немеркнучою славою покрили себе видатні організатори і керівники підпільно-партизанського руху в Україні: Д Коротченко, начальник Українського штабу партизанського руху Т. Строкач, легендарні партизанські командири і комісари С. Ковпак, О. Федоров, О.Сабуров, М. Наумов, М. Попудренко, С. Руднєв, П. Вершигора, І. Бовкун, та багато інших партизанських вожаків.

Унаслідок виконання цих завдань партизанами України було знищено 465 тисяч ворожих солдатів і офіцерів, пущено під укіс 5019 військових ешелонів, підірвано і знищено 1566 танків і бронемашин, 13535 автомобілів, 820 гармат і мінометів, збито і знищено на аеродромах 211 літаків, підірвано 607 залізничних та 1589 шосейних мостів, розгромлено 411 ворожих гарнізонів і поліцейських станів, 56 штабів військових частин, звільнено від фашистської окупації сотні міст і сіл України. Це була вагома допомога Червоній армії, яка вела запеклі бої на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Серед учасників підпільно-партизанської боротьби в Україні було: 59 % українців, 22,5 % – росіян, 6,6 % - білорусів, 9% - громадяни інших союзних республік СРСР і 3,2% – представники країн західної Європи та Америки.

У 1948 році у після розформування Українського штабу партизанського руху було утворено державний орган – Комісію у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. при Президії Верховної Ради України. Ця Комісія активно діє вже понад 60 років.

За ініціативою Комісії у справах колишніх партизанів з метою закріплення навіки героїчного подвигу партизан і підпільників та відтворення історичної справедливості щодо ролі підпільно-партизанського руху в досягненні Перемоги у 2001 році в Україні було встановлено щорічне свято “День партизанської слави” Засновано, виготовлено і передано на вічне зберігання до Музею Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. Штандарт “Український партизанський фронт 1941–1944 рр.”. Гордістю колишніх партизан і підпільників став нагрудний пам’ятний знак “Партизан України”.

Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України

До 125-річчя з дня народження

___________________________________

Ковпак Сидір Артемович

13 травня (26 травня за н. ст.) 1887 р. – 11 грудня 1967 р.

Двічі Герой Радянського Союзу. Один з організаторів і керівників партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної Війни. Генерал-майор, легендарний командир з'єднання партизанських загонів Сумської області. Державний і партійний діяч. Нагороджений чотирма орденами Леніна, орденами Червоного прапора, Богдана Хмельницького першого ступеня, багатьма медалями, а також іноземними орденами.

Сидір Артемович Ковпак народився 13 травня (26 травня за н. ст.) 1887 року в селі Котельна на Полтавщині, в бідній селянській родині. Закінчив церковно-приходську школу. З 10 років Сидір Ковпак наймитував у місцевого крамаря, старанно виконував роботу помічника, а згодом став досвідченим продавцем. Відбувши військову службу в Олександрівському полку у Саратові, працював там же у річковому порту і трамвайному депо чорноробом.

На початку першої світової війни, в липні 1914 року, С.А. Ковпака мобілізували у царську армію. У 1916 році у складі 186-го Асландузського піхотного полку С.А. Ковпак брав участь у Брусилівському прориві. С.А. Ковпак прославився як відважний розвідник і був нагороджений Георгіївськими хрестами III і IV ст. і медалями «За хоробрість» («георгіївськими» медалями) III і IV ст.

Бувалий солдат фронтовик пройнявся революційними настроями. У 1917 році солдати обрали С.А. Ковпака в полковий комітет, за рішенням якого Асландузський полк не виконав наказу уряду Керенського про наступ, і командування фронту відвело полк у резерв. З часом солдати полку розійшлися по домівках.

У 1918 С.А. Ковпак повернувся на Полтавщину, в рідну Котельву, де очолив земельну комісію з розподілу поміщицьких земель серед селян-бідняків.

У період Громадянської війни С.А. Ковпак став на чолі Котелевського партизанського загону. Під його командуванням партизани разом з частинами Червоної Армії вели бойові дії проти австро-німецьких окупантів та денікінців. У травні 1919 року партизанський загін влився до діючої Червоної Армії. У складі 25-ї Чапаєвської дивізії С.А. Ковпак брав участь у розгромі білогвардійських військ під Гур'євом, а також у боях проти військ Врангеля під Перекопом і в Криму.

У 1921-1925 роках С.А. Ковпак працював помічником, а потім військовим комісаром у Токмаку, Генічеську, Кривому Розі, Павлограді. 3 1926 року він на господарській і партійній роботі. На перших виборах до місцевих Рад, після прийняття Конституції СРСР 1936 року, С.А. Ковпак був обраний депутатом Путивльської міської Ради, а на його першій сесії – головою виконкому. На цій посаді С.А. Ковпака і застала Велика Вітчизняна війна.

У липні 1941 року в Путивлі для боротьби в тилу ворога було сформовано партизанський загін, командиром якого Путивльський райком партії затвердив С.А. Ковпака. Матеріально-технічна база загону була закладена в Спадщанському лісі.

8 вересня 1941 року С.А. Ковпак відправив у ліс весь склад партизанського загону, а 10 вересня в Путивль увірвалися фашистські війська. Незабаром до загону приєдналися червоноармійці-оточенці, і його чисельність доросла до 42 бійців, 36 з них мали зброю. 27 вересня 1941 в Путивльський загін влилася група партійного активу з Конотопа. Перші бойові дії проти гітлерівських окупантів партизанський загін розпочав у районі села Сафоновка. В середині жовтня в Спадщанський ліс прибув партизанський загін під командуванням С.В. Руднєва.

18 жовтня 1941 року був остаточно сформований Путивльський партизанський загін. Його командиром став Сидір Артемович Ковпак, комісаром – С.В. Руднев. В загоні налічувалося близько 70 бійців, стільки ж гвинтівок, переважно трофейних, ручний кулемет. 19 жовтня 1941 в Спадщанський ліс прорвалися фашистські танки. Зав'язався бій, в результаті якого партизани захопили три танки. Втративши велику кількість солдатів і бойової техніки, ворог змушений був відступити і повернутися до Путивля. Це стало переломним моментом в бойовій діяльності партизанського загону.

1 грудня 1941 близько трьох тисяч гітлерівців за підтримки артилерії і мінометів почали наступ на Спадщанський ліс, де базувалися партизани.

Ковпак уважно стежив за настроєм бійців, зважав на їхню думку. Маючи досвід старого солдата, Ковпак розумів, як багато значить успіх цього бою для підняття бойового духу бійців і згуртування загону. Нерівний бій тривав цілий день і закінчився перемогою партизанів. Натхненні прикладом командира і комісара, що билися разом з усіма, партизани ні на крок не відступили від зайнятої ними позиції. Всі атаки ворога в цьому бою були відбиті. Противник втратив близько 200 солдатів і офіцерів, партизани здобули трофеї – 5 кулеметів і 20 гвинтівок.

Саме в цих перших боях допоміг бойовий досвід командира загону Ковпака, проявився його військовий талант, мужність і хоробрість, поєднані з глибоким розумінням партизанської тактики, з тверезим розрахунком і умінням орієнтуватися в найскладніших обставинах. Саме тоді було закладено фундамент майбутніх бойових успіхів, в перших тяжких боях жменькою хоробрих патріотів, які безстрашно билися з набагато переважаючими силами ворога, озброєного танками, артилерією і літаками.

Оскільки залишатися далі в Спадщанському лісі було небезпечно, С.А.Ковпак і С.В. Руднєв змінили тактику: загін став рухомим і завдавав ворогові нищівні удари під час рейдів. У цих рейдах випробовувалися нова тактика і стратегія, що стали великим внеском у розвиток партизанської боротьби. Під час рейду Ковпак був особливо вимогливим і прискіпливим, твердо знаючи з власного досвіду, що успіх бою іноді залежить від найменших, вчасно не помічених, «дрібниць». Ось як він сам описував у книзі «Від Путивля до Карпат» вироблену під час рейдів партизанську тактику: «За час маневрених дій у нас поступово виробилися залізні закони партизанського маршу: вирушати в похід з настанням темноти, а вдень відпочивати в лісах чи в глухих селах; знати все, що робиться далеко попереду і по боках; не йти довго в одному напрямку, надавати перевагу обхідним шляхам перед прямими, не боячись пройти зайве; натрапляючи на великі гарнізони, застави, засідки, знищувати їх до останку; ні під яким приводом не порушувати стрій, нікому не виходити з колони; завжди бути готовим через 2 хвилини після появи ворога зайняти кругову оборону і відкрити вогонь: одні гармати виїжджають на позиції, а інші тим часом б'ють просто з дороги; головні сили йдуть глухими путівцями, стежками, відомими тільки місцевим, а диверсійні групи виходять на биті шляхи і залізничні лінії, закривають їх для противника – зривають мости, руйнують зв'язок, пускають під укіс ешелони. Там, де йде вночі партизанська колона, – тиша, а віддалік усе гримить і палає. Вступаєш у село – піднімай народ на боротьбу. Озброюй місцевих партизанів, учи їх досвіду, щоб завтра, коли будеш далеко, не згасло полум'я пожеж, не вщухли гуркоти вибухів. Ні в якому разі не говори:«Ми – путивляни», «ми – глухівці», забудь назви своїх районів. Ніхто не знає, куди ми йдемо, і ніхто не повинен знати, звідкіля ми прийшли. Весь народ воює. І ми лише струмінь у цьому грізному потоці».

У грудні 1941 – січні 1942 року Путивльський загін здійснив бойовий рейд в Хінельські, а в березні – в Брянські ліси. Там він швидко збільшився до 500 чоловік, поповнився вітчизняною і трофейною зброєю. Це був перший рейд ковпаківців.

Другий рейд на рідну Сумщину почався 15 травня і тривав до 24 липня 1942 року. За цей час партизани провели ряд боїв з переважаючими силами гітлерівців. Противник втратив близько півтори тисячі чоловік. Рейд був знаменний тим, що в ніч на 27 травня 1942 року загін увійшов в Путивль. Рідне місто зустріло визволителів сльозами радості і подяки. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1942 року за успішне проведення бойових операцій зі знищення ворожих гарнізонів, бойової техніки супротивника, підриву залізничних споруд Сидору Артемовичу Ковпаку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Враховуючи активну участь С.А. Ковпака у розвитку партизанського руху, Центральний Комітет партії рішенням від 2 жовтня 1942 року затвердив його членом нелегального ЦК КП(б) України.

26 жовтня 1942 року з'єднання вийшло в рейд з Брянських лісів на Правобережну Україну. Форсувавши з боями Десну, Дніпро і Прип'ять, ковпаківці вийшли в район Олевська на Житомирщині.

Навесні 1943 року С.А. Ковпак, будучи начальником штабу керівництва партизанського руху Київської області, приділив багато часу і сил, для об'єднання багатьох вже існуючих партизанських формувань на Київщині, і створенню в області з'єднання партизанських загонів, підсиленню подальшого розгортання підпільно-партизанського руху населення проти окупантів.

Саме з цією метою Ковпак, в ході бою проти карателів, в районі села Кодра Макарівського району Київської області 4 березня 1943 року зарахував Розвижевський партизанський загін (що також проводив тут бій з карателями) до свого з'єднання окремою ротою, а І.О. Хитриченко було назначено уповноваженим штабу по Київській області і залишено при штабі з'єднання задля набуття досвіду і вивчення партизанської тактики і стратегії ведення бою. «3 4-го березня по 4-те квітня 1943 року ми перебували у з'єднанні тов. Ковпака С.А. і проводили активні бойові дії проти ворога» – згадує І.О. Хитриченко.

7-го квітня 1943 року Розвижевський партизанський загін після прийняття присяги в селі Мухоєди Наровлянського району БССР, та отримання достатнього озброєння, в тому числі двох радіостанцій з підготовленими радистами для зв'язку з Українським штабом партизанського руху (УШПР), отримав наказ передислокуватися в райони Київської області. Наказом УШПР від 25 травня 1943 року командиром Київського з'єднання було призначено І.О. Хитриченко.

Так, в стислі строки зусиллями Ковпака було створено одне з великих з'єднань на Київщині, яке зіграло велику роль у битві за Дніпро і визволення столиці.

З кожним днем боротьби з'єднання партизанських загонів під командуванням С.А. Ковпака набувало досвід активних дій в тилу ворога. До кращих зразків партизанського мистецтва належить прославлена операція «Сарненський хрест», виконана підчас рейду на Правобережну Україну: партизани підірвали одночасно 5 мостів на залізничних магістралях Сарненського вузла і завершили похід розгромом ворожого гарнізону в Лельчицях. С.А. Ковпак і С.В. Руднев проявили в цьому рейді велику військову майстерність. Їм одним з перших серед партизанських командирів було присвоєно звання генерала.

Видатною подією в історії партизанської боротьби були рейди і передислокація великих партизанських з'єднань в західну і південно-західну частини України з метою розгортання всенародної боротьби у Волинській, Львівській, Дрогобицькій, Станіславській, Чернівецькій областях, а також для організації місцевих партизанських формувань та спільних бойових і диверсійних дій на залізничних комунікаціях і нафтопромислах.

Партизани Сумського партизанського з'єднання виступили в бойовий похід на Прикарпаття 12 червня 1943 року. На час виходу в Карпатський рейд з'єднання налічувало близько 2000 партизанів. Це була велика інтернаціональна сім'я. Майже 70 процентів з'єднання становили українці та росіяни, 30 процентів – представники інших національностей СРСР. На озброєнні було 130 кулеметів, 380 автоматів, 9 гармат, 30 мінометів, 30 протитанкових рушниць, гвинтівки та інша зброя.

За час рейду партизани з боями пройшли близько двох тисяч кілометрів, знищили і поранили більше 3800 гітлерівців, підірвали 19 військових ешелонів, 52 мости, 51 склад, вивели з ладу електростанції та нафтопромисли поблизу Біткова і Яблоново.

Після виконання завдання УШПР з'єднання Ковпака потрапило в складне становище. Проти партизанів фашисти кинули три гірсько-стрілецькі полки, що прибули з Норвегії і Угорщини, 4-й і 3-й полки СС, три поліцейські, підрозділи дивізії СС «Галичина». Партизани маневрували, мужньо оборонялися, з'являючись то в одному, то в іншому районі. У них вже було 200 поранених бійців. А ворог стискав партизанів все щільнішим кільцем.

Генерал-майор Ковпак вирішив пробитися на північ шістьма різними маршрутами. Ці шість груп дезорієнтували німецьке командування, і воно розпорошило свої сили. Хоча ковпаківцям і довелося йти з боями, все ж партизани дісталися Житомирської області, як і було домовлено перед походом.

Цей рейд став однією з видатних операцій партизан у роки Великої Вітчизняної війни. Здійснений під час Курської битви, він мав велике морально-політичне значення. Сіючи розлад і тривогу в тилу ворога, з'єднання відтягало на себе значні ворожі сили, руйнувало залізничні колії, затримувало перекидання фашистських військ на фронт. Крім того, рейд мав великий вплив на розвиток партизанської боротьби в західних областях Україні; на збройну боротьбу з ворогом піднялися нові тисячі патріотів.

За успішне здійснення Карпатського рейду Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1944 року генерал-майора Ковпака Сидора Артемовича було нагороджено другою Золотою Зіркою.

На початку 1944 року С.А. Ковпак у зв'язку з хворобою відбув до Києва на лікування. З'єднання було переформоване в 1-у Українську партизанську дивізію імені двічі Героя Радянського Союзу С.А. Ковпака, яка під командуванням П.П. Вершигори здійснила ще два рейди по тилах противника в західних областях України і Білорусії, а також на території Польщі.

Після війни, С.А. Ковпак протягом 20 років працював заступником Голови Верховної Ради УРСР. Обирався членом ЦК компартії України. Депутат Верховної Ради СРСР II -VII скликань.

З червня 1948 року по грудень 1967 року С.А. Ковпак виконував позаштатно обов'язки Голови Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. при Президії Верховної Ради УРСР.

11 грудня 1967 року після тяжкої хвороби Сидір Артемович помирає. Похований на Байковому кладовищі в м. Києві.

Життєвий шлях С.А. Ковпака завжди буде прикладом відданості справі патріота Батьківщини. Нащадки платили і платять йому – синові України, солдату, трудівнику, легендарному партизанському командирові, державному діячу – щирою та глибокою повагою і вдячною пам'яттю.

Його іменем названі вулиці в містах, музеї в школах. На батьківщині народного героя, в Котельві на Полтавщині, встановлено бюст Сидора Артемовича Ковпака.

ТВОРИ:

Ковпак С.А.Из дневника партизанских походов. – М., 1964;

Партизанскими тропами. – М., 1965;

Солдати малої землі. З щоденника партизанських походів. – К., 1965;

Від Путивля до Карпат. – К., 1975.

ЛІТЕРАТУРА:

Строкач Т.А.Наш позивний – свобода. – К., 1964;

Хитриченко И.А.Тропой народного гнева. – К., 1990;

Історіяміст і сіл УРСР. Сумська область. – К., 1973;

Старожилов М.В.Партизанське з'єднання С.А. Ковпака. – Львів, 1966;

Руднев С.В.Легендарный рейд. Дневник о Карпатском рейде. Письма. – Ужгород, 1967;

Бакрадзе Д.Карпатский рейд. – М., 1968;

Коробов Л.Фронт без флангов. – М., 1971;

Юркин И.У нас особое задание. – М., 1973;

Гладков Т., Кизя Л.Ковпак. – М., 1973;

Вершигора П.П. Люди з чистою совістю. – К., 1975;

Брайко П., Калиненко О. Внимание, Ковпак! – М., 1975;

Базима Г.Я.Слідами великого рейду. – К., 1977;

http://ru.wikipedia.org/wiki/Ковпак,_Сидор_Артемьевич

Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України